З нагоди 76-тої річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Друга світова війна перетворилася на жахливу катастрофу для України. Адже саме на її території відбулося десятки кровопролитних битв. Окремі з них належать до найбільших в Другій світовій.
Битва за Київ. Вона тривала з 7 липня до 19 вересня. Війська Південно-Західного фронту під командуванням М.П. Кирпоноса стримували натиск групи армій «Південь» фельдмаршала Рундштедта. Тільки в ніч на 18 вересня Сталін дав наказ залишити Київ. Радянські частини потрапили в котел, понад 700 тисяч солдатів і офіцерів загинули або потрапили в полон. Загинув і Михайло Кирпонос. Бита за Київ тривала 71 добу, затримавши просування групи армії «Центр» на Москву.
Оборона Одеси. Тривала 72 доби, починаючи з 5 серпня. Вона дала можливість Чорноморському флоту контролювати в той період всю акваторію Чорного моря і утримувати Крим.
Оборона Севастополя тривалістю 243 доби мала велике стратегічне значення, оскільки затримала просування німецьких і румунських військ на Кавказ. В грудні 1941-го була спроба радянського контрнаступу в Криму, відомого як «Керченський десант». Основні сили десанту були розгромлені. Загалом у ході оборони Севастополя загинули і пропали безвісти понад 200 тисяч радянських військових та мирних жителів.
Битви за Харків. Їх було чотири: від першої у жовтні 1941 р., коли потрібно було виграти час для евакуації на схід обладнання і персоналу промислових підприємств і до четвертої, перемога в якій відкрила шлях на Київ. В ході боїв обидві сторони втратили більше людей, ніж у будь-яких інших битвах Другої світової війни. Як стверджують військові історики, Сталін не погодився з присвоєнням Харкову ім’я місто-герой, бо вважав ганьбою для Червоної армії звільнення міста лише з третьої спроби.
Форсування Дніпра і визволення Києва. У цих безпрецедентних, найкривавіших в історії світових воєн битвах було залучено з обох сторін близько чотирьох мільйонів людей. Лінія фронту становила майже півтори тисячі кілометрів.
Кількість загиблих, за різними джерелами, складає від 1,7 до 2,7 млн. На Дніпрі відбувся остаточний перелом у ході Другої світової війни. 6 листопада був визволений від гітлерівських загарбників Київ.
Корсунь-Шевченківська операція. Оточення німецьких частин і перемога в ній дісталися ціною великих втрат з обох сторін. З радянського боку загинули й отримали поранення понад 80 тисяч солдатів і офіцерів. Після цього німецькі війська відступили до західних кордонів України. Визволення Криму, Яссько-Кишинівська і Львівсько-Сандомирська операції привели до остаточного звільнення українських земель і відкрили шлях на Берлін.
Фронт на окупованих територіях. Партизанські загони і підпілля почали створюватися в Україні наприкінці 1941 року. З них особливо виділилися загони і з’єднання Сидора Ковпака, Миколи Попудренка, Олександра Сабурова, Олексія Федорова. Вони підпорядковувалися Українському штабу партизанського руху. Радянські партизанські загони діяли в лісистій місцевості, переважно на півночі і заході України, здійснюючи операції проти тилових частин, адміністрацій і руйнуючи інфраструктуру німців.
Різні джерела дають різні відомості про їхню кількість. В офіційному звіті, підготовленому в березні 1943 року, йшлося про 1874 партизанські загони загальною чисельністю 29308 осіб. На кінець війни вже фігурує цифра 200 тисяч. У загонах і з’єднаннях воювали представники понад 60 національностей, більшість з них складали українці. З наближенням фронту партизани виконували завдання з руйнувань комунікацій ворога. Найбільш відомим стало з’єднання Сидора Ковпака, яке здійснило рейд з лісів Чернігівщини на Волинь і в Карпати. Ковпак і Федоров стали двічі Героями Радянського Союзу.
Жертви німецького окупаційного терору. Великих і болісних втрат зазнало в Другій світовій війні мирне населення України. Масові розстріли, концентраційні табори, руйнування міст, спалення сіл стали в окупаційний період моторошною, жахливою дійсністю.
Весь світ потрясла трагедія Бабиного Яру. 27—28 вересня у Києві на стінах будинків, огорожах і стовпах з'явилися оголошення з текстом українською, російською і німецькою мовами: «Всі євреї міста Києва і його околиць повинні з'явитися в понеділок 29 вересня 1941 року до 8 години ранку на ріг Мельникової і Дегтярівської вулиць (біля кладовища). Взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо». Одночасно гітлерівці поширили чутки, що після санобробки всі євреї і їхні діти як елітна нація будуть переправлені в безпечні місця. Цим останнім місцем у їхньому житті стало урочище на північно-західній околиці Києва.
За два дні там було розстріляно понад 30 тисяч євреїв – найбільш масове знищення мирного населення в Другій світовій війні. Згодом на Сирці були розстріляні ще десятки тисяч людей. Не тільки євреїв, а й циган, українських націоналістів, військовополонених. Конвеєр смерті в Бабиному Яру діяв до визволення столиці України від фашистів. Жертвами його стали понад сто тисяч людей.
У концтаборі під Уманню утримувалися переважно полонені. За даними німецького командування, тільки за станом на 14 серпня 1941 року там знаходилося під відкритим небом 50 тисяч радянських військових, які потрапили в полон. Насправді ця цифра значно більша. Від ран, хвороб, голоду, холоду, антисанітарії в «Уманській ямі» загинуло тисячі людей. Там же були розстріляні 12 тисяч мирних жителів містечка.
У вересні 1941-го почав діяти концтабір «Шталаг-365» у місті Володимир-Волинськ. Через нього пройшло 42 тисячі військовополонених. 25 тисяч з них загинули. З наближенням у 1944 році фронту табір евакуювали на територію Німеччини.
Загалом на території України було 817 фашистських концтаборів примусового утримання цивільного населення та військовополонених і розправ над ними, у тому числі 68 гестапівських тюрем, 7 виправно-трудових таборів, 304 гетто, 78 таборів примусової праці для євреїв, 242 табори для військовополонених, 23 пересильні табори. У тюрмах, концтаборах місцях масових розстрілів нацисти знищили до 6 мільйонів осіб, серед них – близько 1млн. 600 тисяч євреїв.
Остарбайтери, депортації, вимушена еміграція. Першими остарбайтерами стали жителі окупованого угорськими військами Закарпаття, а після окупації гітлерівцями Польщі – українці з Волині й Галичини. Та найбільша хвиля примусового вивезення з України робочої сили припала на зиму 1941 – 1942 років. «Бліцкріг» на той час зірвався, Німеччина потребувала робочих рук і розгорнула агітаційну кампанію, яка, втім, очікуваних результатів не дала. Добровольців не було. І тоді почалося «полювання» на людей, масові облави. Руйнувалися сім’ї, калічилися людські долі. За роки війни в Німеччину було примусово вивезено 2,8 мільйона остарбайтерів, серед них – 2,4 мільйона українців.
У Другій світовій війні загинуло понад 50 мільйонів людей.
Україна втратила у війні, включаючи вбитих, померлих від голоду і хвороб , жертв концтаборів, депортованих, евакуйованих, вимушених емігрувати – до 14 мільйонів. Багато про що говорить, зокрема, таке порівняння: від січня 1941-го до січня 1945-го населення України зменшилося з 40, 9 мільйона до 27,3 мільйона осіб.
Дослідниками підраховано, що матеріальні втрати України склали 285 млрд. крб. Це складає 42 відсотки від матеріальних втрат Радянського Союзу. Загалом Україна втратила в Другій світовій 40 відсотків свого економічного потенціалу.
Друга світова війна стала для України жахливою катастрофою і що жодна інша європейська країна так не постраждала від завданих війною ран, як Україна – ніяке не перебільшення. Це констатація очевидного. Як незаперечним є й той величезний вклад, який зробив український народ у перемогу над фашизмом антигітлерівської коаліції. Навряд чи варто щодо цього кому-небудь доказувати, що український народ у цьому колі – теж народ-переможець.
