Привітали ювіляра з 95-річчям
Сьогодні святкує свій 95-й День народження Немикін Іван Григорович, учасник бойових дій у Другій світовій війні. Тож до ювіляра сьогодні завітало чимало гостей з привітаннями. Серед них і заступник селищного голови Оксана Полуекто, представники Нижньосірогозької селищної організації ветеранів війни та праці, офіцер цивільного військового співробітництва, керівник відділу соціального захисту населення. Вони привітали іменинника, сказали багато теплих слів та побажань і вручили пам’ятний подарунок.
Особливо приємним сюрпризом для Івана Григоровича стала концертна програма, підготовлена працівниками Першопокровського ліцею та закладу культури. Юні артисти підняли настрій імениннику та гостям.
Довідково:
Народився Іван Григорович 07 травня 1926 року в селі Верхні Сірогози. Його батько працював у Верхньосірогозькій МТС. Потім його перевели в Першопокровку. Іван Григорович у віці восьми років разом з батьками переїхали до села. Навчався у місцевій школі до початку війни. Під час окупації був у селі. До військової служби призвали у 1944році у віці 17років.
Почався тяжкий шлях у Немикіна Івана. Спочатку новобранців відправили до села Рогачик на військові навчання. Рогачик був розгромлений і їх пішки направили до міста Мелітополь. Їжу та обмундирування не видали, їли те що взяли з дому. Знесилених та голодних знову направили до станції Білозірка Запорізької області, де погрузили в ешелон та відправили на Поволжя.
По дорозі на станціях разом з іншими юнаками вони шукали їжу, так як їх знову не поставили на баланс армії. Коли прибули до Сталінграду побачили жахливу картину, вокзал і місто були зруйновані але тішило те, що він зустрів там своїх односельців: Василя та Віктора Григоренків, Кулініча Івана, Бабаніних Філіпа і Івана. Край був голодний, тому що всі зернові культури привозили з України та Кубані. Села були дуже бідні. Жили в холодних землянках. У таких жахливих умовах пробули три місяці. Потім їх переправили на Україну. Прибувши до Кіровоградської області на станцію Знам’янка, їх зустрів командир бригади Буслаєв. Перші його слова: «хлопці з якого ви табору?», такі вони були на вигляд слабі та знесилені. Тут їх поставили на військовий облік, видали одяг, зброю а головне добре нагодували (по хлібині на кожного прибувшого).У цій частині Іван Григорович пройшов курс молодого бійця та військові навчання. Він став мінометником №2 13 учбового артилерійського полку.
Підготовлених бійців на машинах відправили на лінію фронту через Польщу. 28 березня 1945року Іван Григорович отримав поранення в голову. Медична сестра зробила йому перев’язку, він був без свідомості та вона змогла витягти його з поля бою і затягла в укриття. Потім повідомила його односельця Григоренка Василя, що Немикін живий. Григоренко без свідомості Немикіна доправив до шпиталю. До тями Іван Григорович прийшов уже у госпіталі в Польщі. Першими його словами були: «тьотя, мені холодно». Його щастю не було меж - він почув рідну українську мову. Медсестра, яка за ним доглядала була з Харкова. Вона його закутала у ковдри. На тумбочці він побачив склянку з гілочками верби і спитав: «що це?». Вона відповіла, що це народна прикмета: «Якщо верба розквітне, значить він буде жити». І його верба розквітла. У цей час Івану Григоровичу було майже 18 років. 1 травня поляки святкували Міжнародний день трудящих, за вікном була гарна погода і квітли дерева.
У цей час відновили колії і поранених відправили до Воронежу. По дорозі у потязі він зустрів Перемогу.
Після закінчення війни повернувся до рідного села. Пішов працювати рахівником у бригаду, так як після поранення йому були протипоказані фізичні загрузки. Одружився на Чистіковій Прасковії Нікіфоровній (1927 року народження). Має двох синів, четверо онуків та п’ятеро правнуків. На даний час проживає з молодшим сином та невісткою.
Вітаємо ювіляра та бажаємо міцного здоров’я, благополуччя та добробуту у сім’ї і ще багато років прожити у злагоді та любові.
