До 100-річчя Другого Зимового походу і завершення збройної боротьби Армії УНР за українську державність
У листопаді-грудні цього року виповнюється 100 років Другого Зимового походу Армії Української Народної Республіки – партизансько-повстанської операції 1921 року, організованої Армією УНР за для підняття збройного повстання проти більшовицької влади та відновлення української державності. Одними з найтрагічніших подій походу стали розстріли воїнів армії УНР біля містечка Базар на Житомирщині.
З цієї нагоди Український інститут національної пам’яті зібрав 12 фактів про передумови, початок і перебіг походу:
1. У ході Української революції Армія УНР провела два Зимових походи. Перший тривав від 6 грудня 1919 до 6 травня 1920 року і врятував Армію УНР від загибелі. За цей час військо здійснило понад 50 переможних боїв.
2. У листопаді 1920-го майже вся територія України опинилася під більшовиками, які утворили Українську Соціалістичну Радянську Республіку і впроваджували політику воєнного комунізму. За цей рік націоналізували практично всі підприємства України та встановили монополію на торгівлю найважливішими товарами.
3. Політика воєнного комунізму обернулася господарською розрухою, голодом, розоренням селян. Поміщицькі господарства перетворили на радгоспи і комуни. Все це супроводжувалося репресіями, народними судами, революційними трибуналами.
4. 15 тисяч вояків Армії УНР роззброїли в Польщі. Теж саме сталося і з тими, хто відправився до Румунії. Останні в Україні гуртувалися в загони, що ставали серцем партизанських осередків. За більшовицькими да-ними, у 1921 році на українських землях діяло до 40 тисяч повстанців, об’єднаних у 464 загони.
5. Партизансько-повстанський штаб створили в лютому 1921 року в Тарнові (Польща) при підтримці польського Генштабу. Під орудою генерал-хорунжого Юрка Тютюнника Штаб формував підпільну мережу, проводив розвідку та контррозвідку в Україні, передавав агітаційну літературу, гроші, інструкції та директиви.
6. Похід планували на весну. Однак геополітична ситуація змінилася в зв’язку з підписанням Ризького мирного договору. Тому рейд перенесли. У другій половині жовтня з таборів у Александрові-Куявському, Каліші, Вадовицях перевезли до кордону 1200 інтернованих вояків. До них приєдналася бригада добровольців із колишньої 6-ї дивізії Армії УНР під командою Романа Сушка і штаб Тютюнника. Почалася організація походу і майбутньої Української повстанчої армії.
7. Першою у похід вирушила Подільська група, перетнувши польськорадянський кордон у ніч з 25 на 26 жовтня 1921 року. Вона мала пройти між червоноармійськими підрозділами і відвернути увагу більшовиків від головних повстанських сил. Під час усього рейду група захоплювала в полон червоноармійців, знищувала прикордонну варту, полки і сотні червоноармійців, мала низку переможних боїв. Їм на підмогу приставали загони отаманів Струка, Орлика, Антончика.
8. Південна група не виконала завдання. За планом Тютюнника, вона мала першою вирушити в похід і допомогти Волинській групі підняти селян. Однак через погану конспірацію, низький організаційний рівень командування Південної групи не змогло вчасно вирушити, розпочати бойові дії та активний наступ.
9. Головні надії у цьому поході покладалися на взяття Коростеня. Там на певний час вдалося захопити залізничний вокзал і склад зі зброєю, випустити 470 політичних в’язнів, розстріляти чекістів і розігнати міліцію. Проте втримати місто не змогли. Ситуацією скористалися червоноармійці, які оточили повстанців біля села Малі Миньки на Житомирщині. Уранці 17 листопада відбувся бій з кількатисячною кіннотою Котовського. Ворогові вдалося розбити українську колону. У бою загинули понад 400 повстанців, 537 потрапили в полон.
10. Полонених, взятих на Житомирщині, а це 361 учасник Волинської групи, було розстріляно у містечку Базар.
11. Подільська група, не зустрівшись із Волинською, здійснила зворотній рейд землями Волині та Полісся і завершила його 6 грудня поверненням до Польщі. Щодо Волинської групи, то її 120 старшин і козаків, у тому числі й Тютюнник, вирвалися з оточення і також повернулися в Польщу. Ще частина бійців Армії УНР залишилася в Україні і продовжила партизанити.
12. Партизанський рух за відновлення УНР тривав до кінця 1923 року. Найгероїчнішою його сторінкою була Холодноярська республіка на Черкащині. Серед найвідоміших отаманів були Яків Гальчевський-Орел (Поділля), Іван Трейко (Київщина), Семен Заболотний (Поділля, Одещина), брати Вовки (Полтавщина), Ващенко (Сумщина).
• Детальніше про події Другого Зимового походу можете дізнатися із видань Українського інституту національної пам’яті: брошури "Воля України або Смерть" та збірника документів "Провідники повстанського руху Придніпров’я".
