Сьогодні, 14 січня, 150-та річниця від дня народження Василя Біднова
Сьогодні, 14 січня, 150-та річниця від дня народження Василя Біднова (1874, с. Широке Херсонька губерня, нині Дніпропетровська область - 1935, Варшава, Польща) - історика церкви та козацтва, бібліографа, архівіста, педагога, культурного та громадського діяча, члена Української Центральної Ради, професора Українського вільного університету у Празі, співзасновника Січеславської Просвіти.
Постановою Верховної Ради України про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2024-2025 роках 150-ліття Василя Біднова відзначатимуть на державному рівні.
Найбільший внесок Біднов зробив у дослідження церковної історії. Однак значну наукову цінність становлять і його праці, присвячені освіті, культурі, бібліографії, історіографії, архівознавству тощо.
Будучи палким захисником української мови, він наполягав на необхідності її використання в церкві. Так, зокрема, у своїй праці “Церковна справа на Україні” Біднов зазначає, що зараз серед нашого народу помітно зростають самосвідомість та повага до рідного слова, а разом із тим і бажання молитися на своїй, зрозумілій, мові. Він стверджував, що “для служби Божої вживати живу українську мову: це не тільки не порушує церковних догматів, не тільки не принижує православних обрядів, а навпаки - робить їх більш зрозумілими для народу і піднімає його релігійний настрій та почуття”.
У замітці “Освіта на Україні” Василь Біднов аналізує стан справ в українських школах XVI – XVIII століть, наголошуючи, що “справа освіти... стояла, порівнюючи з сусідньою Московщиною, дуже добре”. Успіхи шкільної освіти в Україні він пояснював високим рівнем національної свідомості. “Доки наше громадянство зоставлялося національносвідомим, доти високо стояли й наші школи, доти розвивалася й зростала вкраїнська національна культура”.
Говорячи про російський період поневолення України, вчений стверджує, що “російська школа не рахувалася з інтересами українського народу і дбала тільки про те, аби його сини та дочки забули про свій рідний край, його долю та батьківську мову”. У праці “Недоля школи на російській Україні у ХІХ ст.” Біднов наголошував, що “всі школи на Україні, від вищих до нижчих, були чисто московськими. Викладовою мовою була російська, користуватися рідною мовою не тільки не дозволялося, а навіть заборонялося”.
Василь Біднов з оптимізмом дивився на розвиток тогочасної освіти в УНР:
“Нема сумніву, що тепер, коли знову виникає на Вкраїні, виключно з ініціативи широких кол нашого громадянства, національна, близька народнім масам школа – нижча, середня і вища – на цю культуру буде звернено більше уваги, з нею будуть знайомитися всі, і тоді характерні риси старої української школи буде перенесено і на нову: вона буде щиро демократичною, цілком народньою, національно-українською, вона буде підтримувати рідну культуру, зміцнювати самосвідомість нашого народу й сили Вкраїнської Держави”.
Василь Біднов тісно співпрацював з митрополитом Іваном Огієнком, зокрема, у науковій та видавничій сферах. Крім того він підтримував зв’язок з відомими істориками, зокрема, з Дмитром Яворницьким, Володимиром Даниловим, Дмитром Дорошенком. При Міністерстві віросповідань УНР Біднов увійшов до складу комісії з перекладу Біблії українською мовою, а згодом як декан богословського факультету Кам'янець-Подільського Державного Українського університету керував її роботою. Головними принципами комісії при роботі над перекладом були близькість до грецького оригіналу та вживання живої української мови.
На честь Василя Біднова названі вулиці в Києві та Дніпрі.
“Коли поневолений народ зберігає свою батьківську віру, свою мову, свою культуру і міцно їх тримається, то він у своїх руках тримає ключі від своєї в’язниці; ключами тими він зможе відкрити двері своєї в’язниці і вийти на волю. Загубивши свою віру, мову, культуру, він позбавляється ключів до визволення і завжди буде невільником”, - зазначав Василь Біднов.
Пам’ятаймо та популяризуймо подвижників національного відродження!
Уповноважений із захисту державної мови
