Ампутація, втрата однієї чи кількох кінцівок, є серйозним фізичним і психологічним викликом для людини. А ще це випробування й для її родини, близьких та друзів.
І саме від поведінки оточення багато в чому залежить успішність адаптації людини з інвалідністю 
Що робити: жаліти чи ні, робити все за того, хто має протез, чи надавати самостійності? Є кілька правил, як точно НЕ ТРЕБА реагувати.
Детальніше про це інформує рівненький КЗ «Будинок Ветеранів» РМР
Не витріщайтеся. Протез може бути для вас чимось вкрай незвичайним, але перш за все перед вами жива людина, яка може не прагнути додаткової уваги. Поважайте чужі кордони!
Не демонструйте жалість. Ви не знаєте, як зараз людина почувається. Можливо, нині вона проживає найкращі моменти з самого народження. Так, після кардинальної зміни світогляду це не рідкість.
Не порівнюйте. «А от у мого знайомого було схоже…». Досвід інших людей важливий, але він інший. І через порівняння ми знецінюємо особистий досвід людини.
Не бажайте одужання. Ви не можете знати, який зараз стан здоров’я у людини на протезі, але кінцівка вже точно не відросте, навіть якщо це буде ваше найщиріше побажання.
Не уникайте та ставтеся як до будь-якої іншої людини. Ми вже навчилися правильно казати – не «інвалід», а людина з інвалідністю. Тепер прийшов час навчитися й ставитися так само. Не треба відводити погляд, коли ви бачите військового на протезі, не треба тримати дистанцію. Протезовані – це повноцінні члени суспільства.
Не розпитуйте зайвого. Якщо ви хочете показати свою підтримку чи зацікавленість, то не варто одразу питати про війну чи досвід поранення. Запитайте спочатку "Як ви?", це допоможе вам краще зрозуміти стан людини.
Не допомагайте не питаючи, без прохання. Іноді дуже кортить допомогти ветерану чи ветеранці на кріслі колісному подолати пару сходинок. Перш ніж стрімголов кидатися, з’ясуйте, чи не стане ваша допомога недоречною або навіть образливою.
Не варто жартувати про інвалідність. Військові з ампутаціями між собою можуть жартувати й не на такі теми, військовий гумор — це окрема розмова. Але цивільним це робити не варто.
В підсумку, хочеться сказати — говоріть, комунікуйте, будьте щирими. До всіх ситуацій ніколи не підготуєшся, але будьте готові просто сказати "дякую" та подивитися в очі, якщо хочете виразити свою вдячність. А наші захисники точно на неї заслуговують.
Коаліція ветеранських просторів
