18 травня 1944 року під дулами автоматів понад 200 тис. кримських татар — переважно жінок, дітей і літніх людей — загнали у товарні вагони та вислали у спецпоселення і трудові табори Узбекистану, Казахстану на далекий схід Росії, зокрема на Урал.
Після закінчення Другої світової війни тисячі кримськотатарських чоловіків, що були на фронті, також були депортовані з Криму. Через довгий шлях до місць заслань люди помирали через спрагу і голод, а тіла померлих не ховали, залишаючи їх просто в полі.
У перші роки внаслідок хвороб та голоду на нових місцях загинуло до 46% кримських татар. Вцілілим не дозволяли покидати межі спецпоселень навіть заради медичної допомоги.
Кримськотатарські культурні пам’ятки радянська влада вилучила або зруйнувала, майно та господарства кримських татар розграбували, а їхні опустілі доми були заселені переселенцями здебільшого з росії.
Станом на 1948 р. було перейменовано більше 80% автентичної топоніміки Криму. Тільки з 1989 року кримським татарам вдалось повернутись на Батьківщину — після років регулярних протестів, арештів, заборон і переслідувань.
Тема депортації стала однією з провідних у творчості кримських татар. Сьогодні спільно з видавництвом кримськотатарської літератури Kitap Qalesi розповідаємо про тему депортації в творчості Шаміля Алядіна, Ервіна Умєрова, Ідріса Асаніна, Уріє Едемової, Шер'яна Алі та Аблязіза Велієва.
