5 серпня роковини офіційного початку масових репресій 1937-1938 років відомих також, як Великий терор.
Саме цього дня 1937 року наказ НКВД СРСР № 00447 набув чинності підставою для якого було рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Це рішення проголошувало найбільші репресії з метою знищення усіх, хто на думку радянського керівництва не годився для майбутньої побудови комунізму. Її теоретично обґрунтував новий очільник НКВД Микола Єжов і відредагував особисто Сталін.
Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян. Вироки за І-ю категорією означали «розстріл», за ІІ-ю категорією — на ув’язнення в таборах ГУЛАГу НКВД СРСР. Якщо первинний ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 людей, то у січні 1938 року він був збільшений до 83122 людей. З проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
Репресивна кампанія тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі. В Україні протягом 1937-1938 років було засуджено 197 617 людей, із них на смертну кару – 122 237.
Одним із символів тих страшних подій став Биківнянський ліс під Києвом. Це найбільше в Україні місце масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. Тут співробітники НКВД закатували та убили понад 20 тисяч людей.
Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
Український інститут національної пам'яті
