Для кожного з нас цінно мати річ, яка символізує зв’язок із рідним домом, своїм народом, його традиціями та культурою.
До Міжнародного дня корінних народів світу, який відзначався вчора, 9 серпня, Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим підготували допис про те, що не тільки розкриває особисту історію та традиції родини, а розповідає про надбання корінних народів України.
Читайте нижче історії:
Езри Пастора, караїма, митця
Наджіє Аметової, кримської татарки, журналістки
Рабин Бін'ямін Мініч, кримчака, рабина громади “Даніель” у Тель-Авіві — Яфо
Езра Пастор, караїм, митець
Лист
“Мого прадіда звали Лука Очан. Він був караїмом. Коли радянська революція прийшла до їхнього дому, він був маленьким хлопчиком. Усю родину “розкуркулили”, залишивши живими тільки його та старшого брата. Брата забрали у трудовий табір десь на півночі, а малого Луку кинули у перший потяг, який попався під руку. Потяг привіз його до Горлівки, де він і виріс, знаючи про себе тільки імʼя та прізвище. Його донька (моя бабуся) колись разом із братом випадково побачила як Лука ввечері тихенько читає на кухні якогось листа. Але найдивніше, що після цього, він цей лист сховав під скатертину. Пізніше вони пробралися на кухню, щоб подивитися що це таке і чому воно заслуговує на таку таємність. Виявилося, що під скатертиною ховався цілий стосик листів. Це були листи від його старшого брата. Так моя родина і дізналася про усю цю історію.
Звичайно, що Лука нікому нічого не розповідав навіть у родині, травма була занадто болючою, ну і, тим паче “часи такі були”. Суть проєкту – показати якусь сімейну реліквію, яка передається у нашій родині з покоління у покоління. Але у моїй родині їх немає, їх усі забрала радянська окупація. І єдиний предмет, пов’язаний із цією історією – лист бозна-звідки. Та й оригінальні листи не збереглися. Я спробував відтворити його для ілюстрації. Ось настільки глибоко радянський чобіт затоптав нашу минулу гордість. Якби не цей випадковий збіг обставин, я б можливо, ніколи і не дізнався про своє походження і не займався би активізмом”.
Наджіє Аметова, кримська татарка, журналістка
Фес
“Фес – традиційний жіночий головний убір в кримських татар. Та для мене він значить значно більше. Це незмінний атрибут нашої культури, який ще й вдало можна поєднувати із сучасним одягом, вдягати на різні суспільно важливі події. Згадую одну з таких. 18 травня минулого року, у День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу, я брала участь у піднятті прапора з траурною стрічкою біля КНУ ім.Тараса Шевченка, де я власне і навчаюсь. Я одягнула фес на цю подію. А після підняття проходила повз університету та біля мене зупинився чоловік, вигукнувши “Крим обов’язково буде вільний”.
Фес є чітко вираженим символом нашого народу, який не сплутаєш з будь-якими іншими елементами традиційного одягу.
Біньямін Мініч, кримчак, рабин громади “Даніель” у Тель-Авіві — Яфо
Фотокартка
Кримчаки – корінний народ України, що сформувався на території Кримського півострова. Його збудували різні етнолінгвістичні єврейські групи: італійські, іспанські, турецькі тощо. Протягом століть у Криму кримчаки створили унікальну культуру, в якій змішались елементи тюркської культурної спадщини та юдейських релігійних звичаїв.
20 століття стало для кримчаків подвійно трагічним – радянська влада зруйнувала їхню відокремлену культуру, а нацистська окупація знищила більш ніж 80 відсотків кримчаків фізично.
Для мене особисто важлива фотокартка мого прабатька Моше Пуріма з початку 20 століття. Він одягнутий у традиційний кримчацький костюм того часу – чорний жакет та кримський колпак – шапка з чорного барана.
Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим
