Сто років тому на Полтавщині в козацькому селі Солошине народився відомий письменник, сценарист, редактор, майстер історичного роману Павло Загребельний.
На його долю випало чимало випробувань: більшовицька окупація, колективізація, Голодомор. В шість років він залишився без мами, а мачуха була до хлопця жорсткою, а часом і жорстокою. Це теж стало однією з причин, що в неповні сімнадцять, одразу після закінчення десятирічки Павло добровольцем пішов на війну.
Став артилеристом, двічі був поранений. Після останнього, в 1942-му, його непритомного взяли в полон. Далі – три роки таборів. Свій досвід полону Загребельний пізніше описав у повісті «Дума про Невмирущого».
Йому пощастило уникнути ще й сталінських таборів, але довгий час довелося виборювати своє право на визнання. «Після війни ще 16 років я був «людиною другого ґатунку»: адже ті, хто перебував у полоні, вважалися «зрадниками Батьківщини». Це був болісний час. І саме тоді я почав писати. Очевидно, тому й узявся за перо, що у житті було так багато лиха…»,– згадував він.
Він з відзнакою закінчив філологічний факультет Дніпропетровського університету, після чого майже півтора десятиліття працював журналістом – в обласній дніпропетровській газеті «Дніпровська правда», заступником головного редактора журналу «Вітчизна». Тоді ж вперше спробував себе на письменницькій ниві.
У 1961-1963 pоках Загребельний був головним редактором «Літературної газети», яку він перейменував на «Літературну Україну». Газета одразу стала трибуною для гострих дискусій, заохочуваних редактором, він же друкував поетів-шістдесятників – Івана Драча, Ліну Костенко, Василя Симоненка, Дмитра Павличка.
«У 1961 році Загребельний мене врятував, коли мене вигнали з університету. Він узяв мене на роботу у «Літературну газету», надрукував мою поему «Ніж у сонці» і почав друкувати усіх шістдесятників — Миколу Вінграновського, Віталія Коротича, Юрія Щербака, Івана Дзюбу, Євгена Гуцала, Володимира Дрозда та інших письменників. Він сприяв тому, щоб ця нова хвиля увійшла в українську літературу», — розповідав про ті часи Іван Драч.
На початку 1960-х з’явилися три перші романи письменника: «Європа 45», «Європа. Захід», «Спека». В 1968 році вийшов роман «Диво», який поклав початок серії історичних романів автора, що в ті часи відкривали широкому загалу невідомі сторінки історії України: «Євпраксія», «Смерть у Києві», «Первоміст», «Я, Богдан» і найбільший бестселер в ті часи – його «Роксоляна».
Павло Загребельний був багатогранним письменником. Він пробував себе в драматургії, за його сценаріями були зняті фільми «Ракети не повинні злетіти», «Перевірено — мін немає», «Лаври», «Ярослав Мудрий». В часи Незалежності писав і виступав як літературний критик на телебаченні. Залишив щоденник, який за рішенням дружини письменника може бути оприлюднений після 2029 року.
За заслуги в літературі в 2004 році Павло Загребельний був удостоєний звання Героя України.
Згадати відомі й невідомі сторінки життя Павла Загребельного пропонує наша рубрика «Історичний календар»: http://surl.li/mkgzcn
Український інститут національної пам'яті
