Мій партнер на фронті. Здається, я не відчуваю нічого, ніби не живу. Чому так? Відповідь на це запитання підкажуть у рівненському КЗ «Будинок Ветеранів» РМР
Психіка реагує класично. Спершу «замороження» ― своєрідна анестезія, щоб не відчувати душевного болю. У цей час ви можете сказати про себе: «Я не відчуваю життя». Це один із захисних механізмів під час переживання нового досвіду.
Далі поступово зʼявляється розуміння того, що відбувається, але психіка на це не погоджується. Виникають емоції ― гнів, злість, безсилля. Це відчувають через неможливість прийняти втрату колишнього життя: «Я жила так добре, він був поруч, а тепер цього немає».
Наступною мусить бути стадія прийняття, коли людина здатна відбудувати новий спосіб життя і може впоратися з переживаннями.
На всіх етапах людину супроводжує тривога і нерозуміння, як надовго все це. Ці стадії можуть тривати по-різному, у них можна «зависнути».
Як попіклуватися про себе в цій ситуації?
Робіть те, від чого вам стає краще — для кожного підійде щось своє. У кризових ситуаціях ми не завжди памʼятаємо про способи самодопомоги, тож спробуйте написати «кризовий список» ― це ніби «тривожна валізка» для психіки.
Список можна вести в блокноті чи на телефоні — головне, щоб потім ви могли легко до нього повернутися. Напишіть, що допомагало вам завжди і спробуйте, чи працює це зараз. Наприклад, подивитися серіал, прийняти гарячу ванну, приготувати чи замовити улюблений салат, поговорити з подругами, піти в парк. Варто розділяти «зовнішнє», де ви контактуєте з людьми, і «внутрішнє», де перебуваєте наодинці з собою.
Навіть якщо вам нічого не хочеться — а що як організм «згадає», що від цього має стати краще, і це все-таки допоможе?
Якщо дуже хочеться приглушити емоції і не відчувати нічого — не варто.
У книзі Едіт Еґер «Вибір», психотерапевтки, яка пройшла через нацистський концентраційний табір «Аушвіц» і у спогадах розповідає про власний досвід подолання травми, виживання під час геноциду та повернення до мирного життя, є фраза: «Свобода в тому, щоб прийняти те, що сталося». З цього варто починати. Пригнічені емоції лише поглиблять травматичний досвід. Тож треба проживати їх і плакати, виговорюватися, виїжджати в ліс і кричати вголос, якщо хочеться.
Якщо на це є сили, можете зайняти руки волонтерством ― наприклад, збирати на авто чи аптечки, або ж плести сітки на фронт. Це приємно і залучена дрібна моторика, що завжди заспокоює.
Я не можу припинити думати про втрачене колишнє життя. Що робити?
Треба нагадувати собі, що є речі, які ми можемо контролювати, і речі, які контролювати не можемо. Тривожність зазвичай переживається дуже важко, бо не має конкретного обʼєкта і термінів завершення. Впливати ми можемо лише на свої ставлення, рішення, емоції, вибори.
Важливо «заземлятися» ― те, що називають «повертатися в тут і тепер». Наприклад: сьогодні середа, я пʼю каву в Києві, конкретно зараз я не отримала поганих новин.
Якщо це не допомагає, застосовуйте дихальні і тілесні практики. Підібрати їх допоможе спеціаліст, але можна спробувати кілька найпростіших. Наприклад, на 10 хвилин просто сісти і сконцентруватися на власному диханні, дослухатися до нього, звертати увагу на відчуття в різних частинах тіла. Це допомагає абстрагуватися від зовнішнього світу. Також можна описувати те, що бачите, чуєте або ж сприймаєте через інші органи чуття ― наприклад, проговорити собі, що «ось навпроти дерево, воно два метри заввишки, листя зелене, це клен». Описати колір, звук, текстуру, запах і так далі.
Іноді мій партнер кілька днів не виходить не зв’язок. Я розумію, що на фронті так буває, це нормально, але все одно в цей час собі місця не знаходжу. Що з цим робити?
Дійсно, так часто трапляється, з попередженням або без. Важливо спробувати переживати це не на самоті ― з подругами, психологами чи у групі підтримки. Якщо вам це допоможе, попросіть у близької людини пожити разом ці кілька днів ― наприклад, до вас може тимчасово переїхати подруга або ж ви до неї.
Комусь допомагає фізичне навантаження. Це загалом дуже корисна річ, коли йдеться про підтримку ментального здоровʼя. Найпростіше ― погуляти на свіжому повітрі, гірше від цього точно не стане.
Здається, геть не всі розуміють, що я переживаю зараз. Як реагувати на людську нечутливість?
Коли ви чуєте те, що вас ображає або робить вам боляче, зупиняйте це ― кажіть, що вас зачіпає те, що говорить людина, і просіть більше цього не робити. Якщо це не допомагає, то після пояснення просто припиняйте розмову чи взагалі спілкування, навіть з родичами ― найважливіше для вас зараз дбати про себе, а не підтримувати стосунки, які роблять вам гірше.
Коаліція ветеранських просторів
