Олена Зеленська закликала учасників із різних країн стати голосом Влада та інших українських дітей – убитих, покалічених, викрадених.
Влад Руденко з Херсона – один із депортованих українських дітей, яких нам вдалося повернути з російського полону, і один із 19 тисяч, яких викрав агресор.
Після окупації Херсона загарбники відправили хлопця в табір буцімто на відпочинок. Табір виявився військово-виховним. Влада зачиняли за «провинності» у двометровій кімнаті, змусили видалити з телефона всі українські контакти та фото. Коли мама нарешті розшукала його, їй довелося провести кілька діб на принизливих допитах. З мішком на голові.
Що сталося б з Владом, якби його не вдалося повернути в Україну? Відповідь – у долях інших українських хлопців. Мілітарна машина агресора закрутила їх у вир, із якого вони не вийшли живими.
Наприклад, 16-річний Ілля Москвітін потрапив у російський табір патріотичного виховання на окупованій території Донецької області. І загинув навесні 2022 року. Ще один хлопець, Дмитро Котов, жив у Джанкої, коли у 2014-му рф окупувала Крим. Також потрапив до таборів патріотичного виховання. Уже як військовий загинув – його відправили «завойовувати» Україну.
Сьогодні у Вільнюсі, в Українському центрі, який патронуємо з першою леді Литви Діаною Наусєдєнє, проходить міжнародний форум «Три роки, безліч доль: на захисті свободи та майбутнього українських дітей». Наш друг Литва як одна з більш ніж 40 країн – учасниць Міжнародної коаліції за повернення українських дітей прагне привернути увагу до цієї теми, за що я дуже вдячна.
У відеовиступі закликала учасників із різних країн стати голосом Влада та інших українських дітей – убитих, покалічених, викрадених. Закликала ставати посередниками у їхньому поверненні, допомагати реінтегруватися тим, хто вже повернувся. Бо їхні психологічні, соціальні втрати після пережитого такі, що самим їм не впоратися. В Україні для допомоги таким дітям діє програма Bring Kids Back UA, створена за ініціативою Президента.
Закінчується третій рік української оборони від повномасштабного російського вторгнення. На що я сподіваюся, крім героїзму українських чоловіків і жінок? На свідомість та емпатію всіх відповідальних людей із різних країн. Котрим не байдуже, яким буде життя та як його побачать і відчують їхні діти.
