Думайте, у кого купуєте. Вимагайте чек. Підтримуйте білий бізнес.
Знайомтеся, це Богдан. Він підприємець, який вирішив завезти в Україну партію гаджетів на 100 000 гривень.
Зараз Богдан стоїть перед кордоном, і у нього є два шляхи. Фінал для вашого гаманця буде однаковий, а от для країни - кардинально різний.
Шлях №1: «По-білому».
Богдан вирішує спати спокійно. Він чесно декларує свій товар на митниці. На кордоні Богдан сплачує до Державного бюджету 20 000 грн.
Шлях до полиці: Богдан не продає товар сам, він продає його оптовику-посереднику. Щоб заробити, він ставить ціну 144 000 грн (у цій ціні вже «сидить» податок).
Богдан мав би віддати державі 24 000 грн податку з цього продажу, але ж він вже заплатив 20 000 на кордоні! Тому він доплачує лише різницю в 4 000 грн. Тому рахунок бюджету: 20 000 + 4 000 = 24 000 грн.
Далі по ланцюжку: товар проходить через руки ще одного посередника, він ставить свою ціну (180 тис. грн) і чесно доплачує державі маленьку частину податку з цієї націнки (6 000 грн) .
ФІНАЛ: ви приходите в магазин і купуєте ці гаджети за 180 000 гривень. З цієї суми держава сумарно отримала 30 000 гривень, які пішли на забезпечення нашого захисту, військових, лікарів, пожежних.
Шлях №2: Богдан обирає шлях «По-сірому»
У паралельному всесвіті Богдан вирішив схитрувати. Він домовляється на митниці, ховає товар під мішками з картоплею або занижує вартість до копійок.
На кордоні: товар заїжджає в країну «невидимкою». Богдан не платить нічого.
Шлях до полиці: Богдан продає товар посередникам. Ті перепродають його «своїм» фірмам. Ціна товару росте так само, як і в першому варіанті, бо всі хочуть заробити: 150 тис... 180 тис.... Але в документах скрізь стоять нулі, або документи взагалі відсутні. Жоден посередник не платить у бюджет ні копійки.
ФІНАЛ: Ви приходите в магазин (або на ринок, чи на сайт-одноденку) і бачите ті самі гаджети. Увага, питання: скільки ці гаджети коштують? Вони коштують ті самі 180 000 гривень.
Чому? Бо навіщо продавати значно дешевше, якщо ринкова ціна - 180 тисяч? Вони просто кладуть різницю собі в кишеню. З цієї суми держава отримала 0 гривень.
Парадокс споживача
Ви, як кінцевий споживач, в обох випадках відкрили гаманець і віддали 180 000 гривень. Для вашого сімейного бюджету різниці на касі не було.
Але різниця є в тому, куди пішли ваші 30 000 гривень, які закладені в цю ціну:
У варіанті з чесним Богданом ви купили товар + оплатили снаряди для фронту або за ваші гроші було заправлено пожежну машину, яка їде на виклик. Або з цих грошей виплатили зарплату вашому родичу який служить або рятує нас після обстрілів та зарплату лікарю у військовому шпиталі. Тобто кінцевий покупець платить 180 тис. грн, але разом з товаром реально фінансує армію, лікарні, пожежників, школи – все те, завдяки чому Україна стоїть.
У варіанті з недобросовісним Богданом: ваші 30 тисяч гривень не зникли. Вони просто пішли не в бюджет, а в кишеню Богдана та його «партнерів». Купуючи цей товар, ви фактично подарували ці гроші тіньовому ділку на нову машину, позбавивши країну військового захисту.
Висновок: «Сірий» імпорт краде не у міфічної «держави». Коли чек той самий, а податків нуль - він краде особисто у кожного лікаря, солдата і пожежника, перекладаючи ваші гроші у власну кишеню. Якщо Богдан обирає легальний варіант, ваша покупка стає внеском у оборону та безпеку країни, зарплати військовим, медикам, пожежним, учителям, допомогу дітям. Якщо ж він обирає «сірий» імпорт, ці самі 30 тис. грн ви все одно платите, але вони не доходять ні до фронту, ні до лікарні, ні до школи – ви фактично фінансуєте лише тіньовий бізнес, який краде у своїх же співгромадян.
Думайте, у кого купуєте. Вимагайте чек. Підтримуйте білий бізнес. 
