Спротив, що пішов у підпілля: як окупація карає незгодних
Окупація. Сьогодні це слово для кожного ховає власні сенси. Для когось воно означає розлуку з рідними чи біль втрати, для когось – покинутий дім, а для когось – це будні, у яких пропаганда витісняє правду, а страх – свободу говорити.
12 років тому, 26 лютого, мешканці півострова заявили на весь світ: Крим – це Україна. Того дня єдність виявилася міцнішою за страх і погрози. Люди обрали опір замість мовчання.
Росія запровадила системну політику контролю – спрямовану не лише проти відкритого спротиву, а й проти української ідентичності, громадянської позиції та будь-яких проявів незгоди.
Держава-агресорка ув’язнює громадян України на тривалі терміни через українську пісню чи купівлю поштової марки із зображенням «російського військового корабля», через публічну позицію «проти війни» або за засудження її політичного режиму, за підтримку політбранців та жагу до справедливості.
Ми зібрали для вас кілька історій спротиву, аби показати не лише масштаби репресій, а й те, що опір не зник – він змінив форми, але триває попри постійний тиск і ризики. Також ми розповімо як змінювалася інтенсивність і характер переслідувань у Криму з початку повномасштабного вторгнення – коли росія посилила контроль на окупованих територіях.
Гортайте карусель та дізнавайтесь про це більше.
Гучний чи тихий, яскравий чи невидимий – спротив живий досі!
Крим_ SOS / ZMINA. Центр прав людини.
