Доволі часто помилки під час розбудови безбар’єрного середовища полягають не у відсутності рішень, а у хибному розумінні їхнього призначення.
Було б дивно, якби на підземну парковку машини з’їжджали сходами, чи не так?
Тоді чому не всіх дивує, коли для людини на кріслі колісному встановлюють автомобільний пандус? Адже сама назва буквально кричить, для чого він.
Доволі часто помилки під час розбудови безбар’єрного середовища полягають не у відсутності рішень, а у хибному розумінні їхнього призначення. Елементи доступності з’являються, але вони не працюють. І хоча формально норма виконана, на практиці простір залишається недоступним.
З подібними кейсами команда ГО Безбар'єрність регулярно стикається під час співпраці з бізнесом, громадами та усіма, хто прагне розбудовувати безбар’єрне середовище. Попри те, що в Україні діють чіткі державні будівельні норми (ДБН), їх часто неправильно трактують у ході капітальних ремонтів чи переоблаштування просторів.
Ось кілька типових прикладів 
Використання тих самих автомобільних пандусів, про які йшлося на початку, залишається однією з найбільш поширених помилок. Їх часто встановлюють біля входів до будівель або у місцях з різкими перепадами висоти. Проте тимчасові металеві чи гумові конструкції для коліс авто не відповідають вимогам ДБН щодо допустимого кута нахилу, ширини та довжини маршу. Вони не можуть бути альтернативою стаціонарному пандусу, адже замість доступності створюють реальну небезпеку та ризик травмування.
Ще один показовий приклад – наліпки «початок поручня», «поручень продовжується» та «кінець поручня» із дублюванням тексту шрифтом Брайля. Очікується, що вони будуть корисними для людей із порушеннями зору. Однак поручень є тактильним елементом за своєю природою. Людина визначає його початок і завершення рукою, а не очима. До того ж доволі часто такі наліпки містять помилки, а шрифт Брайля є пласким – і це унеможливлює зчитування на дотик.
Загалом у дублюванні інформації шрифтом Брайля формальний підхід проявляється дуже часто. Зовсім пласкі або ж ледь відчутні крапки, таблички під склом чи на висоті, до якої людина не зможе дістатись рукою – це типові ситуації, коли не виконується основна функція. Детальніше про вимоги до шрифту Брайля ми вже писали тут – 
https://www.facebook.com/share/p/1LFm8nt7bX/
Схожа ситуація і з перекладом жестовою мовою у відео. Коли перекладача чи перекладачку розміщують у маленькому віконці без належного масштабу та чіткості – це робить переклад фактично непридатним для сприйняття. Доступність інформації не забезпечується самим фактом присутності перекладу, вона визначається якістю його реалізації. Для того, щоб людина могла вільно зчитувати інформацію, зображення перекладача має займати не менше ⅓ екрана.
Ще одна класична помилка – встановлення кнопки виклику персоналу замість забезпечення безперешкодного доступу до будівлі. Безбар’єрність у своїй основі має принцип самостійності та максимальної автономності. Якщо людина змушена чекати на допомогу сторонніх, щоб просто потрапити всередину – це означає, що простір залишається недоступним. Важливо пам’ятати: кнопка виклику персоналу не є елементом доступності та не замінює собою пандус чи підйомник.
У всіх цих випадках простежується спільна закономірність: безбар’єрність розглядається як набір видимих елементів, а не як система норм для реального користування простором. Порушення стандартів перетворює навіть формально наявні рішення на «декоративні». А справжня доступність – це не про наявність конструкції чи послуги, а про можливість ними скористатися.
Більше про принципи безбар’єрності, коректну комунікацію та сучасну етику взаємодії – у «Довіднику безбар’єрності» https://bf.in.ua.
